Людвіг фон Мізес — ключова фігура Австрійської економічної школи.

Австрійська економічна школа (

Школа зародилася наприкінці 19-го — початку 20-го століть у Відні з виходом економічних творів Карла Менгера, Ойґена фон Бем-Баверка, Фрідріха фон Візера та інших.^[7] Австрійська школа методологічно протилежна Німецькій історичній школі. Твори австрійських економістів також є основоположними для неокласичної економічної теорії, тобто австрійська економічна школа та неокласична економіка мають спільне коріння. Економісти сучасності, що працюють за цією традицією, знаходяться у багатьох різних країнах, але їхня робота досі називається австрійською економікою. Серед теоретичних внесків перших років австрійської школи — суб'єктивна теорія вартості, маржиналізм у теорії цін та формулювання проблеми економічного розрахунку, кожен з яких став прийнятою частиною мейнстрімної економіки.^[8]

Починаючи з середини 20-го століття, мейнстрімні економісти критично ставляться до сучасної австрійської школи і вважають її відмову від математичного моделювання, економетрії та макроекономічного аналізу такою, що знаходиться поза межами мейнстрімної економіки, або "гетеродоксу". У 70-х роках Австрійська школа викликала певний інтерес після того, як Фрідріх Хайєк розділив Нобелівську премію з економіки 1974 року.^[9]

Ідеї Австрійської школи щодо неефективності і руйнівних наслідків втручання держави в економіку становлять основу економічної доктрини лібертаріанства.

Австрійська школа економіки

Загальний опис

Особливості австрійської школи:

• відмова від використання математичних методів досліджень;
• акцент на вивчення психологічних особливостей поведінки споживачів;
• акцент на гетерогенність і часову структуру капіталу при вивченні макроекономічних проблем, включаючи вивчення природи грошового циклу.

Докладніше: Часова преференція

Представники Австрійської школи відстоювали «гармонію класових інтересів», протиставляли теорії вартості Карла Маркса концепцію теорії «граничної корисності». Відповідно до неї ціна товару визначається не суспільною працею, затраченою на його виробництво, і не його корисністю взагалі, як твердили економісти Е.-Б. Кондільяк і Ж.-Б. Сей, а корисністю «останньої» одиниці запасу даного товару, що задовольняє найменш насущну потребу індивіда. Ця теорія ставить величину вартості в залежність від відносної рідкісності товару. Оцінка покупця визначає максимальний, а продавця — мінімальний рівень ціни.

АЕШ про товар

Карл Менгер, засновник АЕШ, присвятив товару 7 главу своєї головної праці «Принципи політичної економії» (нім. Grundsätze der Volkswirtschaftslehre, 1871). Менгер розрізняє товар і економічне благо. Менгер визначає товар, як економічне благо, яке призначене для продажу, і яке втрачає свої властивості при отриманні його кінцевим споживачем^[10].

Також він розрізняє поняття товару у повсякденному і науковому смислі. У повсякденному вжитку товарами називають предмети, які виробник або продавець готовий обміняти, при цьому це поняття обмежується лише речами, — гроші виключаються з нього. При науковому підході товаром називають будь-які блага, які призначені для обміну, не залежно від їхньої матеріальності, здатоності до переміщення, їх характеру як продуктів праці, незалежно від осіб, які пропонують їх для продажу^[11]. Також наводиться опис основних властивостей товару, як економічної категорії — межі придатності товарів до збуту, ступеню придатності до збуту і придатність товару до обігу. Під межами придатності товару до збуту мається на увазі сумарний споживчий попит. Так, згідно Менгеру, попит на твір про мову індіанців Латинської Америки тупі не перевищить 600 примірників за мінімальної ціни, у той час як межа придатності до збуту творів Шекспіра перевищує сотні тисяч^[11]. Ступінь придатності товару до збуту важлива для товарів, які не мають самостійного значення, а потрібні лише як складові частини для інших. Менгер наводить приклад пружин для механічних годинників і манометрів. Якою б не була їхня ціна, кількість пружин, які продаються, буде залежати лише від виробництва годинників і манометрів. У той же ж час, золото і срібло практично не мають меж придатності до збуту.

Докладніше: Карл Менгер

Праксеологія

Обкладинка видання «Людської діяльності» Людвіга фон Мізеса 2010 р.

До ключових теоретичних концепцій австрійської школи можна віднести праксеологію — науку про людську діяльність в аспекті її ефективності; економіка розглядається як субдисципліна праксеології. Концепцію праксеології розвинув Людвіг фон Мізес у своїй роботі «Людська діяльність: трактат з економічної теорії».

Докладніше: Праксеологія

Австрійська школа про економічні цикли

Відповідно до теорії АЕШ, економічні цикли є безпосереднім наслідком неефективних та деструктивних політик центрального банку, які призводять до тривалого заниження відсоткових ставок, що сприяє видачі у надмірних обсягах кредитів, виникненню спекулятивних економічних бульбашок, та зменшенню заощаджень.

Докладніше: Австрійська теорія економічних циклів

«Прото-австрійська традиція починається з іспанських схоластів 15-го століття, які вперше презентували індивідуалістичне і суб'єктивне розуміння цін і заробітної плати. Але формальне засування школи датується публікацією у 1871 р. „Принципів політичної економії“ Карла Менгера, яка змінилв розуміння економістами вартості ресурсів і ціноутворення ресурсів, поваливши „маржиналістською революцією“ одночасно класичний і марксистській погляди».^[12]

Головні представники цієї школи — Карл Менґер, Ейген Бем-Баверк, Фрідріх фон Візер — професори австрійських університетів (звідси назва «Австрійська школа»). Австрійську школу називають також віденською школою, психологічною школою. Сформувалася в 70-х роках 19 століття. Згодом «австрійська школа» втратила свою географічну прив'язку, узагальнивши систему поглядів і концепцій.

У ХХ столітті значний внесок в розвиток австрійської школи внесли Людвіг фон Мізес, Фрідріх фон Гаєк, Ліонель Роббінс. Вони доводили, що суспільство — це сума господарських атомів; економічні закони — результат зіткнення індивідуальних інтересів; приватна власність, ринок, стихійний розвиток господарства — «природні» і вічні категорії. Звідси робиться висновок про вічність капіталізму.

Як зазначає Норман П. Беррі: «Саме друге покоління австрійської школи, представлене Мізесом, Хайєком та їхніми безпосередніми учнями, розробило ту версію австрійської школи, яка так яскраво виділялася на загальному фоні економічної ортодоксії; саме так виникла економічна теорія, яка не тільки не була продовженням неокласики, але й виявилася її радикальною альтернативою».^[13]

Як зазнає Норман П. Беррі: «Парадоксально, але й сучасна формалізована неокласична економіка, й австрійська традиція вийшли з одного джерела — маржиналістської революції 1870-х рр.»^[13]

Сучасний представник АЕШ іспанський економіст Хесус Уерто де Сото так описує відродження Австрійської економічної школи у другій половині XX ст.: «Присудження у 1974 р., через рік після смерті Мізеса, Нобелівської премії з економіки Ф. Гаєку, його найбільш блискучому учневі, й зростаюча недовіра до кейнсіанської макроекономічної теорії та її інтервенціоністським рецептам — ситуація, яка вперше стала очевидною у період стагфляції 1970-х, — надали новий імпульс доктринальному розвитку австрійської школи. … Ведучу роль у цьому відродженні відіграли двоє найбільш блискучих американських ученика Мізеса — Мюррей Ротбарт та Ізраел Кірцнер.»^[14]

Марксовій теорії додаткової вартості представники Австрійської школи протиставили наукову теорію «продуктивності капіталу», яка розглядає прибуток капіталіста як плату за участь капіталу у виробництві продуктів. Бем-Баверк, на відміну від інших, доводив, що джерело прибутку і відсотка слід шукати у властивій людині схильності вище цінувати теперішні блага в порівнянні з майбутніми (див. Часова преференція). До перших він відносить готові речі споживання, до других — фактори виробництва: засоби виробництва і працю. Австрійська школа заперечувала соціально-історичну суть економічних категорій, говорячи, що корінь мінової вартості, ціни, заробітної плати, прибутку, ренти криється в психології ізольованого «господарського суб'єкта».

«Загальновизнано, що найбільш сильним ворогом марксизму є саме австрійська теорія», писав М. І. Бухарін у своїй роботі «Политическая экономия рантье. Теория ценности и прибыли австрийской школы» (1919 р.).

Покоління представників австрійської школи

• перше покоління — Карл Менґер (засновник), Ейген Бем-Баверк, Фрідріх фон Візер, Ойген фон Філіппович фон Філіппсберг (1858—1917);
• друге покоління — Людвіг фон Мізес, Йозеф Шумпетер, Карл Шлезінгер (1889—1938), Ганс Майєр (1879—1955), Ріхард фон Штригль (1891—1942), Лео Іллі (Зенфельд) (1888—1952), Еміль Закс (1845−1927);
• третє покоління — Фрідріх фон Гаєк, Оскар Моргенштерн, Фріц Махлуп, Пауль Розенштейн-Родан (1902—1985), Людвіг Лахман (1906—1990), Фрідріх Лутц (1901—1975), Фелікс Кауфман (1895—1949), Альфред Шютц (1899—1959);
• четверте покоління — Мюррей Ротбард (1926—1995);
• п'яте покоління — Ганс-Герман Гоппе, Єрг-Гвідо Гюльсманн та інші.

• 

  Карл Менгер

• 

  Ойґен фон Бем-Баверк

• 

  Фрідріх фон Візер

• 

  Людвіг фон Мізес

• 

  Фрідріх Гаєк

• 

  Мюррей Ротбард

• 

  Ганс-Герман Гоппе

Матеріали, присвячені сучасному стану розвитку школи, публикуються в журналі Quarterly Journal of Austrian Economics.

Конгресмен, член Республіканської партії США Рон Пол відкрито заявляє про підтримку ідей Австрійської школи.^[15] До прибічників Австрійської школи також належить фінансовий аналітик та консультант Пітер Шиф.

Австрійська економічна школа, обгрунтовуючи ідеї неефективності та руйнівних наслідків втручання держави в економіку, є економічною доктриною (концепцією) лібертаріанства. При цьому, Австрійська школа, не маючи нормативної складової, тобто не даючи рецептів «як має бути», не може ототожнюватися з лібертаріанством. Лібертаріанство є політико-правовою доктриною, яка, використовуючи концепції Австрійської школи, дає рецепти реформування суспільства, тобто описує ситуацію «як має бути». Тому не слід ототожнювати Австрійську школу (інструмент пізнання причинно-наслідкових зв'язків в економіці, позитивні концепції) з лібертаріанством (політикао-правова доктрина, нормативні концепції).

• Austrian Economics Newsletter (AEN) (1977—2003, новнии АЕШ, видавався студентами).
• Cato Journal
• Freeman
• Journal of Libertarian Studies (JLS) (1977—2008)
• Libertarian Forum (1969—1984)
• New Perspectives on Political Economy (NPPE)
• Quarterly Journal of Austrian Economics
• Review of Austrian Economics ISSN: 0889-3047 (Print) 1573-7128 (Online)

• Libertarian / Лібертарій (сторінка в Facebook)
• Liberty Education Project
• Австрійська економічна школа українською
• Інститут вільної економіки
• Мінархізм.com.ua

Обкладинка книги Девіда Бергланда «Лібертаріанство за один урок».

• Бергланд, Девид. Либератарианство за один урок (рос.)
• Кэллахан, Джин. Экономика для обычных людей: Основы австрийской экономической школы. — Челябинск: Социум, 2006 (рос.)

• Agafonow, Alejandro (2012). The Austrian Dehomogenization Debate, or the Possibility of a Hayekian Planner. Review of Political Economy 24 (2): 273–287. doi:10.1080/09538259.2012.664337. 
• Campagnolo, Gilles, and Christel Vivel. "The foundations of the theory of entrepreneurship in austrian economics–Menger and Böhm-Bawerk on the entrepreneur." Revue de philosophie économique 15.1 (2014): 49–97. online in English
• Hagemann, Harald, Tamotsu Nishizawa, and Yukihiro Ikeda, eds. Austrian Economics in Transition: From Carl Menger to Friedrich Hayek (Palgrave Macmillan; 2010) 339 pp. online review
• Holcombe, Randall. The Great Austrian Economists (1999) 273pp. ISBN 0945466048.
• Littlechild, Stephen, ed. (1990). Austrian economics, 3 v. Edward Elgar. Description and scroll to chapter preview links for v. 1.
• Papaioannou, Theo. Reading Hayek in the 21st Century: a critical inquiry into his political thought Springer, 2012.
• Schulak, Eugen-Maria; Unterköfler, Herbert (2011). The Austrian School of Economics: A History of Its Ideas, Ambassadors, and Institutions. Ludwig von Mises Institute. ISBN 9781610161343. 
• Wasserman, Janek. The Marginal Revolutionaries: How Austrian Economists Fought the War of Ideas (2019) except

• Австрійська теорія економічних циклів
• Вільний ринок
• Економічна теорія
• Лібералізм
• Лібертаріанство
• Лібертаріанство за один урок
• Праксеологія
• Спонтанний порядок

• Австрійська школа // ВУЕ
• Історія економічних учень — Базилевич: 8.1.3. Австрійська школа граничної корисності
• Історія економічних вчень — В. В. Кириленко: 3. Неоавстрійська школа неолібералізму
• Austrian Economics: Стаття в енциклопедії Econlib.(англ.)
• Інститут імені Л. Мізеса(англ.)
  • Про австрійську школу(англ.)
• Австрійська економічна школа українською(укр.)
• Австрійська школа та її представники(англ.)
• Інститут Катона(рос.)
• Либертариум.ру(рос.)
• Австрійська школа, каталог посилань Open Directory Project

• Маркс К. Капітал, т. 1. К., 1954; Ленін В. І. Марксизм і ревізіонізм. Твори. Вид. 4, т. 15.
• Список літератури для ознайомлення з праксеологією та Австрійською школою.(англ.)
• Ротбард М. Людина, економіка та держава: трактат про принципи економіки (1962)
• Ллевелін Х. Роквелл, мол Чому австрійська економічна школа має значення?

Це незавершена стаття з економіки. Ви можете допомогти проєкту,