Англійська мова
English
Поширення англійської мови
Регіон	Європа, Північна Америка, Азія, Африка, Австралія, Океанія
Носії	(перша мова) 354 млн. (друга мова) 150 млн.-1,5 млрд.
Місце	4 (як рідна мова); 1 або 2 (за загальною кількістю мовців — залежить від методу підрахунку)
Писемність		Індоєвропейська  Германська   Західно-германська    Англо-фризька
Офіційний статус
Державна	67 країн
Офіційна	8 країн
Регулює	офіційно нерегульована. Де-факто регулюється Оксфордським словником.
Коди мови
ISO 639-1	en
ISO 639-2	eng
ISO 639-3		eng

Англі́йська мо́ва (English, the English language) — мова, що належить до германської групи індоєвропейської сім'ї мов. Одна з найпоширеніших мов у світі, особливо як друга мова та мова міжнародного спілкування. Це офіційна мова в більш ніж 60 суверенних державах, таких як Велика Британія, США, Канада, Австралія, Ірландія і Нова Зеландія, також поширена в карибських країнах, Африці та в Південно-Східній Азії.

Докладніше: Історія англійської мови

Традиційно вважають, що англійська мова пройшла через чотири стадії протягом останньої півтори тисячі років:

• староанглійська, або англосаксонська (500—1050), корені якої відносять до діалектів поселенців (ютів, саксів, англів і фризів), які захопили територію сучасної Англії;
• середньоанглійська (1050—1550), яка перебувала під впливом норманської французької мови (після завоювання в 1066 році) і церковної латини;
• рання сучасна англійська (1550—1700), що стандартизувала широкі зміни середньоанглійської;
• пізня сучасна англійська (починаючи з 1700) містить часткові зміни при поширенні сучасної англійської мови.

Давньоанглійський період (V—XI)

Володіння англійською мовою в Європейському Союзі

У давньоанглійський період формування мови англійської народності (V—XI ст.) на території Британії внаслідок розвитку діалектів північно-германських племен (англів, саксів і ютів), що переселилися в V ст. до Британії і злилися з кельтським населенням, виникає староанглійська мова. В Англії зароджуються феодальні відносини, виникають окремі королівства й формуються місцеві діалекти. Найдавніші писемні пам'ятки (рунічні написи на Рутвельському хресті, поема «Беовульф» та ін.) вчені датують 7—8 ст. З проникненням до Англії християнства (VI ст.) латинський алфавіт заміняє руни. Староанглійська мова характеризується розвиненою системою голосних, дифтонгів, палаталізацією приголосних, флективною будовою, вільним порядком слів, морфологічною диференціацією частин мови, добре розвиненою системою словотворчих афіксів, продуктивним словоскладанням. Лексичний склад — в основному давньо-германський, з незначними кельтськими і латинськими запозиченнями. Після завоювання Англії Данією (1017) англійська мова поповнюється скандинавськими географічними назвами, військовими термінами, суспільно-побутовою лексикою.

Середньоанглійський період (XI—XIV ст.)

Середньоаглійський період розвитку мови англійської народності триває з XI по XIV ст.

Період формування англійської національної мови (XV—XVI ст.)

У цей період в Англії починається розклад феодальної системи та інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин. Унаслідок широкої міжнародної торгівлі Англії Лондон у 14 ст. стає центром країни, а лондонський діалект набуває все більшого значення в країні і, вбираючи окремі елементи з суміжних діалектів, стає основою національної мови. Інтенсивний процес формування нації сприяв поширенню й розвитку національної мови й все більшому нівелюванню діалектів. Велику роль у поширенні норм національної англійської відіграв Вільям Кекстон, який запровадив книгодрукування в Англії (1476), чим сприяв закріпленню орфографії, яка вже й на той час не цілком відповідала нормам вимови. У літературномовних пам'ятках цього періоду відбилась епоха розвитку буржуазного гуманізму, формування національної самосвідомості англійського народу. На мові цього періоду позначається вплив широких міжнародних зносин Англії — починається новий потік запозичень з італійської, грецької, іспанської та інших мов. У фонетиці визначним явищем є так званий «великий зсув голосних» і ряд інших особливостей, що посилили розбіжність між орфографією і орфоепією. У морфології триває процес відпадання флексій іменників, прикметників і дієслів; виникає новий, безсуфіксальний спосіб творення слів; усталюється єдина форма множини (-s); прикметники остаточно втрачають форми узгодження, спрощується категорія сильних і слабких дієслів. У синтаксисі спостерігаються основні риси сучасної англійської мови.

Новоанглійський період (XVII—XXI ст.)

У цей період відбулося остаточне формування і розвиток національної англійської мови. Закріпленню сталих норм літературної мови сприяє художня література і численні граматичні праці («Коротка граматика англійської мови» У. Буллокара, «Граматика англійської мови» Б. Джонсона і низка словників). Зусилля мовознавців були спрямовані на створення нормативної граматики і розв'язання орфографічної проблеми (остання реформа була проведена у 18 ст.). Унаслідок колоніальної експансії Англії її мова проникала (з 17 ст.) до Америки, Ірландії, Австралії, Нової Зеландії та ін. країн. В англійській мові далі розвиваються основні риси попереднього періоду, удосконалюється її аналітична будова, відношення між повнозначними словами в реченні виражаються за допомогою сталого порядку слів; слово майже не змінюється морфологічно, наприклад, прикметники змінюються лише за ступенями порівняння і цілком втратили ознаки узгодження з іменниками. Отже, на перше місце стає синтаксичний зв'язок слів у реченні.

Попри те що англійська мова протягом тривалого розвитку зазнала значних змін, вона й тепер зберігає всі основні риси групи германських мов.

Англійська мова поширилася по всьому світу, починаючи з 17 століття, і залишається основною міжнародною мовою торгівлі і техніки.

За написанням літер і їх порядком повністю збігається з сучасною версією латинської абетки. Назви літер в українському написанні можна приблизно передати так:

Докладніше: Діалекти англійської мови

Літературної англійської мови, такої яка є в інших країнах, де існують спеціальні інституції, що затверджують мовний стандарт, як наприклад Французька академія у Франції, не існує. Вимова й лексика англійської сильно відрізняються в різних частинах світу, де ця мова є основною мовою спілкування. Основні варіанти мови — Британська англійська та Американська англійська. Кількість діалектів англійської мови в Британії, особливо в Англії, дуже велика. Стандартом мови вважається так звана надбана вимова (Received Pronunciation), діалект, який не властивий певному регіону, а характерний у першу чергу класу освічених людей. В американській англійській теж існує чимало діалектів. Австралійці та новозеландці намагаються притримуватися британських норм, але їх легко впізнати за вимовою.

Всі діалекти англійської мови поділяються на ротичні (rhotic) і неротичні (non-rhotic). Ротичними діалектами називаються діалекти, у яких вимовляється звук r у словах на кшталт слова doctor (лікар). Ротичним, є, наприклад, шотландський діалект англійської мови, більшість діалектів Північної Америки, індійський діалект. Received Pronunciation, австралійський, новозеландський, південно-африканський діалекти — неротичні варіанти англійської мови.

Англійська вимова сильно змінюється від одного діалекту до іншого. Тому загалом в англійській мові багато звуків вимовляються по-різному в різних регіонах.

Англійська мова вважається однією з найскладніших серед європейських мов стосовно правильності вимови і читання слів. Існує велика кількість винятків, але певні правила читання слів все ж таки існують.

Див. також: Англійська літературна вимова

Голосні

Якщо в таблиці в одній клітинці два символи, то перший відповідає американській вимові, другий — британській.

Приголосні

Деякі англійські звуки не мають українських відповідників, а тому виникають складнощі при транскрибуванні англійських власних іменників та запозичених із англійської мови слів. Наприклад, до таких звуків належать звуки /θ/ та /ð/, що передаються на письмі буквосполученням th. У різних випадках і різних джерелах th може передаватися літерами c, з, т, ф, хоча жодна з них не відповідає оригінальній англійській вимові. Чинний український правопис (§ 97)^[18] вказує, що звичайно th передається через т: Мередіт, Агата, хоча й робить винятки для Голсуорсі та Резерфорд.

В англійській мові слід чітко розрізняти вимову звуків /w/ та /v/. Обидва звуки є приголосними і нескладоутворювальними. /w/ вимовляється з округленням губ, а /v/ — із стиснутими губами і притисканням верхніх передніх зубів до нижньої губи. Звук /w/ має аналог в український мові - /ў/ ( ў ), що на письмі відповідає літері в, але лише в кінці складів, себто в перед приголосними і в кінці слів, як у слові вовк /воўк/. Звук /w/ часто передається на письмі через українську літеру у, наприклад у прізвищі Уайльд, хоча при цьому утворюється додатковий склад, якого немає в англійській мові. Український правопис (§ 97) вказує, що звичайно /w/ передається у власних назвах літерою в, але за традицією писати Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит, Хемінгуей, Голсуорсі.

Англійський звук /h/ не збігається з жодним українським звуком. Українські слова гай і хай звучать інакше, ніж англійське high. Англійський звук /h/ аспіративний, тобто вимовляється на видиху, як і українське г, однак він менш озвучений, і видих різкіший, енергійніший. З іншого боку, український звук х зовсім не має аспірації. У деяких діалектах англійської є звук /x/, але основні діалекти до таких не належать. Крім того, графічно він відповідає буквосполученню ch: Loch, Bach. Перед звуком /j/ (наприклад, у слові Hugh) у деяких діалектах англійської вимовляється інший звук /ç/, який більше схожий на українське х. Український правопис зобов'язує передавати літеру h у запозичених словах та власних назвах через українську літеру г, однак робить виняток для слів, написання яких утвердилося: хокей, хол тощо.

Вимова вибухових приголосних /k/, /p/ тощо, в англійській мові набагато енергійніша, більш вибухова, ніж в українській.

Звук /l/ в англійській мові не має твердого та м'якого варіанту й ближчий до українського твердого л, однак, у силу історичних причин, чимало англійських назв передається в українській мові з м'яким ль: Бристоль, Ліверпуль тощо.

Граматика англійської мови відносно проста в порівнянні з іншими європейськими мовами. Іменник не має роду і відмінків, множина більшості слів утворюється додаванням звуків /s/ або /z/, правда існує поняття колективного іменника, який хоча й має форму однини, може вживатися й як множина. Прикметники в англійській мові не узгоджуються з іменниками ні в роді, ні в числі. Визначеність чи невизначеність іменника передається артиклем. Дієслівні форми можуть виражати активний та пасивний стан, у кожному з яких існує 16 часів.

Граматика англійської мови має такі граматичні категорії як:

• Модальність дієслів

• Англійська належить до мов з найширшим словниковим запасом: (близько 250 тис. різних слів; Оксфордський словник англійської мови нараховує близько 600 тис. слів, а Словник Вебстера — 475 тис., але серед них велика частка архаїчних слів та величезний об'єм технічних термінів).
• Також це мова, яку знають найбільше людей як другу (нерідну): (від 250 млн до 350 млн людей).
• Англійською видають найбільше друкованої продукції.
• Найдовше слово в англійській мові: pneumonoultramicroscopicsilicovolcanoconiosis (45 літер, силіко́з — захворювання людини, викликане тривалим вдиханням пилу, що містить вільний діоксид кремнію).
• На основі англійської мови створено кілька спрощених штучних мов.
• Існує гіпотеза, що англійська мова насправді є скандинавською, тобто належить до північногерманської мовної групи, разом з норвезькою, данською, шведською, ісландською і фарерською. Автором цієї гіпотези є професор лінгвістики з Університету Осло Ян Тер'є Форлунд (Jan Terje Faarlund)^[19]

«Заповіт» Т. Шевченка англійською мовою (переклав Джон Вейр)

Джерело: Українська бібліотека

• Андрейчук Н. І. Семіотика лінгвокультурного простору Англії кінця XV — початку XVII століття. — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2011. — 277 с.
• Балла М. І. Англо-український словник: в 2 т. — К.: Освіта, 1996.
• Балла М. І., Попов Є. Ф. Великий українсько-англійський словник. — 5-те вид. — К.: Чумацький Шлях, 2007. — 703 c.
• Баранцев К. Т. Англо-український фразеологічний словник. — 2-ге вид., випр. — К.: Знання, 2005. — 1056 с.
• Бровченко Т. О., Бант І. Н. Фонетика англійської мови. — К.: Рад. шк., 1964. — 270 с.
• Верба Л. Г. Історія англійської мови. — Вінниця: Нова книга, 2004. — 304 p.
• Верба Л. Г. Порівняльна лексикологія англійської та української мов. — Вінниця: Нова книга, 2003. — 160 с.
• Жлуктенко Ю. О. Порівняльна граматика англійської та української мов. — К.: Рад. шк., 1960. — 160 с.
• Зацний Ю. А. Розвиток словникового складу сучасної англійської мови. — Запоріжжя: Вид-во Запорізького держ. ун-ту, 1998. — 430 с.
• Корунець І. В. Порівняльна типологія англійської та української мов. — 3-тє вид., випр. й доп. — Вінниця: Нова Книга, 2004. — 460 с.
• Костюченко Ю. П. Історія англійської мови. — К.: Рад. шк., 1963. — 426 с.
• Кухаренко В. А. Інтерпретація тексту. — Вінниця: Нова книга, 2004. — 261 с.
• Мостовий М. І. Лексикологія англійської мови. — Х.: Основа, 1993 . — 255 с.
• Раєвська Н. М. Лексикологія англійської мови. — К.: Вища шк., 1979. — 301 с.
• Селігей П. О. З історії пуризму в англійській літературній мові. I // Мовознавство. — 2017. — № 5. — С. 3‒18.