Uk-wiki
  • Поточні події
  • Вибрані статті
  • Юридична діяльність
  • Законотворча діяльність
  • Громадська і політична діяльність
  • Партійна діяльність

Медведчук Віктор Володимирович
Медведчук Віктор Володимирович
6-й Глава Адміністрації Президента України
12 червня 2002 — 21 січня 2005
Президент Леонід Кучма
Попередник Литвин Володимир Михайлович
5-й Перший заступник Голови Верховної Ради України
1 лютого 2000 — 13 грудня 2001
Попередник Мартинюк Адам Іванович
Наступник Васильєв Геннадій Андрійович
4-й Заступник Голови Верховної Ради України
9 липня 1998 — 1 лютого 2000
Попередник Мусіяка Віктор Лаврентійович
Наступник Гавриш Степан Богданович
Народився


7 серпня 1954(1954-08-07) (66 років)
Почет, Абанський район, Красноярський край, СРСР
Відомий як політик, адвокат, Бізнес-олігарх
Країна Україна
Освіта Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Політична партія ОПЗЖ
У шлюбі з Марченко Оксана Михайлівна
Релігія УПЦ МП
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Заслужений юрист України
Підпис Viktor Medvedchuk Signature 2000.png
Wikiquote-logo.svgВисловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg

Медіафайли у Вікісховищі

Ві́ктор Володи́мирович Медведчу́к (нар. 7 серпня 1954(19540807); Почет, Абанський район, Красноярський край, РРФСР) — проросійський український[1][2][3][4] політик, олігарх, державний та громадський діяч, Народний депутат України II—IV та IX-ого скликань, перший заступник Голови ВРУ (лютий 2000 — грудень 2001), Глава АП України (2002—2005). Саботував захист Василя Стуса, будучи його адвокатом, чим посприяв тюремному ув'язненню поета та його смерті у радянському карцері.[5][6] Заслужений юрист України. Українофоб, москвофіл, кум президента РФ Володимира Путіна.[7][8][9] 19 лютого 2021 року РНБО України запровадила санкції за фінансування тероризму[10].

Прихильник федеративного устрою України на умовах РФ, в якому Крим не належить Україні. З 2012 року голова ГО Український вибір[11].

Не задекларував яхту вартістю $200 млн, близько 23 гектарів узбережжя в Болгарії та десятки об'єктів нерухомості в Україні, якими володіє він та його родина.[12]

Життєпис

Народився 7 серпня 1954 року у с. Почет Абанського району Красноярського краю РСФСР у сім'ї службовців.

Батько, Володимир Нестерович Медведчук, народився 5 серпня 1918 року у селі Корнин Житомирської області. Мати, Фаїна Григорівна Гулько, народилася 16 жовтня 1925 року в селі Борщагівка Вінницької області.

Батька, Медведчука Володимира Нестеровича, через фізичні вади (наслідок хвороби туберкульозу кісток у дитячому віці) під час Другої світової війни не взяли до війська. У роки німецької окупації, від квітня 1942-го до листопада 1943 року, він працював у трудовому відділі німецьких окупаційних сил — установі з використання робочої сили, основним завданням якої було виконання завдань німецької адміністрації щодо примусового вивезення на роботу до Німеччини працездатної української молоді. У листопаді 1943 року, після відступу німецьких військ, його заарештовано СМЕРШ, військовою контррозвідкою Народного комісаріату оборони, і засуджено до 8 років ув'язнення і 4 років заслання із формулюванням «за участь в українській націоналістичній діяльності», хоча насправді батько Віктора Медведчука підтримував політику колабораціонізму (співпраці із німецькими окупантами): за його участі було вивезено понад 2 тисячі українців до Німеччини як рабів організації «Arbeitstamt». Історик Дмитро Чобіт схиляється до думки, що Володимира Медведчука працівники НКВС змусили назвати себе членом ОУН під впливом тортур і залякування.[13] Заслання відбував в селищі Почет Красноярського краю.

У середині 60-х років сім'я Медведчуків залишила Сибір і переїхала до с. Корнин Житомирської області. Згодом батьки придбали невеличкий дерев'яний будинок у містечку Борова Фастівського району Київської області, куди й перебралася сім'я. У цьому селищі Віктор Медведчук закінчив восьмирічку, а потім продовжив навчання у середній школі.

1971 року закінчив Борівську середню школу і спробував вступити до Вищої школи міліції. Але не був прийнятий через вади біографії батька.

Трудову діяльність Віктор Медведчук розпочав 22 листопада 1971 року сортувальником 2-го класу цеху експедиції періодичних видань Київського призалізничного поштамту. Від початку 1972 року одночасно став «позаштатним працівником міліції» на станції Мотовилівка.

Влітку 1972 року успішно склав вступні іспити на юридичний факультет КНУ ім. Шевченка, однак за конкурсом не пройшов. Проте 12 вересня 1972 року наказом № 445-у ректора Київського державного університету ім. Т.Шевченка був зарахований до складу студентів на підставі дозволу МВССО УРСР. Причиною чого, на думку Дмитра Чобота, автора біографічної книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука», була «таємна співпраця з міліцією»,[13] що підтвердив Верховний Суд України[14].

Під час навчання на другому курсі юридичного факультету Київського держуніверситету став командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини Ленінського райкому комсомолу столиці УРСР. 8 листопада 1973 року під час чергування побив разом з іще двома членами оперативного загону неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака.[15]

25 квітня 1974 року за вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В. В. Медведчук, І. Д. Яковенко та С. В. Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу УРСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака, заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості. Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду.[15]

6 червня 1974 року постановою судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду під головуванням судді Сапронова вирок Ленінського народного суду було скасовано, справу повернуто на додаткове розслідування. Згодом перекваліфіковано в статтю 166 ч. ІІ (Перевищення влади або службових повноважень), за якою передбачено значно менше покарання. І, виходячи з позитивних характеристик та участі у підрозділах міліції, добровільних народних дружинах притягнення до кримінальної відповідальності вважалося недоцільним.[15]

24 червня 1975 року наказом ректора КНУ ім. Шевченка Медведчука було відраховано з числа студентів III курсу денного навчання юридичного факультету. 20 травня 1976 року поновлено у складі студентів на підставі розпорядження міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР.[15]

Від середини 1970 років — співробітник КДБ СРСР[16].

Юридична діяльність

1978 року врешті закінчив юридичний факультет КНУ ім. Шевченка і був скерований на роботу адвокатом Київської міської колегії адвокатів. В ній потрапив у групу «підібраних» адвокатів, яким органи МВС і КДБ доручали вести важливі справи. Серед особливо резонансних, у яких В.Медведчук брав участь як адвокат, були судові процеси над літераторами-дисидентами Юрієм Литвином, Василем Стусом, директором Чорнобильської АЕС Віктором Брюхановим.[15]

Справа Юрія Литвина

Юрій Литвин отримав 3 роки позбавлення волі у колонії суворого режиму. І в останньому слові так оцінив захист з боку Медведчука: «Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець — це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей „інакодумаючих“…»[17].

Справа Василя Стуса

Див. також: Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

Адвокатом Василя Стуса Медведчука затвердили, незважаючи на чисельні протести обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».[18] Сам Медведчук наполягає, що роль адвоката в таких процесах була мінімальною: «Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі й не знає, що це таке. Рішення за такими справами ухвалювалося не у суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок» (цит. за офіційним інтернет-сайтом Медведчука).

Про методи захисту, які використовував Медведчук, свідчить «Хроника текущих событий»: «Адвокат у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те, що Стус, працюючи у 1979—1980 рр. на підприємствах Києва, виконував норму; крім того, він переніс тяжку операцію шлунка. Після промови адвоката засідання суду було перервано. 2 жовтня засідання почалося прямо з читання вироку (таким чином, у Стуса було вкрадене належне йому за законом „останнє слово“)».[19]

Суд засудив Василя Стуса до максимального покарання — 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Загинув Стус 4 вересня 1985 року в тюремному карцері табору особливого режиму.

У 2016 році, до 25-ї річниці незалежності України, адвокати Роман Титикало та Ілля Костін підготували «правовий аналіз судової справи дисидента 35 років потому». Серед іншого, вони з'ясували, що «Визнаючи в суді вину свого підзахисного Стуса (при запереченні вини самим підзахисним), адвокат Медведчук порушив свій професійний обов'язок, фактично відмовився від захисту Стуса, чим грубо порушив право останнього на захист у суді».[20]

Справа Миколи Кунцевича

У 1985 році Медведчука призначають захищати дисидента Миколу Кунцевича, і після того, як прокурор вимагав підсудному 3 роки позбавлення волі, адвокат у слові захисту заявив[21]:

«

Я повністю згоден з товаришем прокурором щодо міри покарання. Але, за незрозумілими для мене причинами, товариш прокурор забув про те, що підсудний ще не відбув один рік та дев'ять місяців із попереднього терміну. Вважаю, що необхідно додати цей термін до нового покарання.

Оригінальний текст (рос.)
Я полностью согласен с товарищем прокурором, в отношении меры наказания. Но товарищ прокурор, по непонятным мне причинам забыл о том, что у подсудимого не отбыто один год и девять месяцев из предыдущего срока наказания. Считаю что необходимо этот срок присовокупить к новому наказанию.»
 «

Суд урахував це прохання.

Справа Віктора Брюханова

Від послуг адвоката спочатку хотів відмовитися і Брюханов, який згодом теж сказав, що його «ніхто не захищав»: «Процес був закритим. Всередину пускали лише журналістів. Я спочатку відмовлявся від адвоката, бо розумів, що справа вирішена завчасно, але згодом дружина мене умовила… Суддя Верховного Суду виніс той вирок, який від нього вимагали. Гадаю, якби для мене знайшли „розстрільну“ статтю, то й розстріляли б. Але не знайшли»[22].

Міжнародна адвокатська компанія «Бі. Ай. Ем»

1992 року Медведчук створив адвокатську компанію «Бі. Ай. Ем», співзасновниками якої були також Григорій Суркіс, його молодший брат Ігор, Валентин Згурський, Юрій Карпенко, Богдан Губський, Юрій Лях. Серед основних напрямків діяльності фірми, за твердженнями Дмитра Чобота, було сприяння відкриттю закордонних валютних рахунків, реєстрації підприємств у офшорних зонах та набуттю нерухомості у закордонних країнах.

Законотворча діяльність

За час роботи протягом 2-4 скликань у ВРУ народний депутат Медведчук підготував і вніс на розгляд Верховної Ради України низку проєктів законів та постанов.

Зокрема:

  • Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про адвокатуру» (03.06.97)
  • Про політичну опозицію у Верховній Раді України (28.02.2000)
  • Про внесення змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції» (01.03.2000)[23]
  • Про направлення до КСУ проєкту закону про внесення змін до КУ за результатами референдуму" (28.04.2000);
  • Про внесення змін та доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (18.06.2001);[24]
  • Проєкт Судового кодексу України (24.04.2001).

2001 року Медведчук вніс до ВРУ законопроєкт «Про державний (фінансовий) контроль за декларуванням доходів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та їх витратами».[25] Він передбачав механізм публічного контролю за доходами та видатками таких осіб для запобігання корупції. Передбачалось, що треба декларувати не лише доходи, а й боргові та кредитні зобов'язання і права майнового характеру. Законопроєкт не було прийнято.

Жовтень 2002—січень 2005 — глава Адміністрації Президента України, брав участь у роботі Комісії з опрацювання законопроєктів про внесення змін до Конституції України та виборчих законів.[26]

Один з авторів конституційної реформи 2004 року, що передбачала зміну конституції і перехід до парламентсько-президентської республіки.

Доктор юридичних наук (1997), академік Національної академії правових наук України (2000), академік Міжнародної Слов'янської академії, дійсний член Академії економічних наук (1998), заслужений юрист України (з 1992 року), професор (2001).

Громадська і політична діяльність

Зустріч голови адміністрації Президента України Медведчука з Президентом Росії Путіним. Ново-Огарьово, 2004

1978—1989 Адвокат Київської міської колегії адвокатів.

У судовому процесі 29 вересня — 2 жовтня 1980 року був адвокатом Василя Стуса. Вимагав для нього найбільшого покарання.[27][28]

З 1989 Завідувач юридичної консультації Шевченківського району м. Києва (1989—1991).

З 1990 Президент Спілки адвокатів України. Член Правління Спілки адвокатів СРСР від України (1990-91 рр.)

З 1991 Президент Міжнародної адвокатської компанії «БіАйЕм».

З 1994 Член Координаційного комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України (1994-99 рр.). Голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України.

З 1995 Член Ради роботодавців і товаровиробників при Президенті України (1995—2000 рр.).

З 1996 Радник Президента України з питань податкової політики (1996—2000).

1997 — вибраний нардепом України другого скликання за Іршавським виборчим округом № 171. Тоді виборча комісія нарахувала 94,16 % голосів «за».[29]

Член Комітету з питань законності і правопорядку (1997—98 рр.). Член Координаційної Ради з питань судово-правової реформи при Президенті України (1997—2000 рр.). Член Вищої економічної Ради Президента України. Член Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи.

З 1998 Народний депутат України третього скликання, заступник Голови Верховної Ради України (1998—2000 рр.). Член Вищої Ради юстиції. Член Координаційної Ради з питань місцевого самоврядування. Заступник Голови Координаційної Ради з питань внутрішньої політики.

Очолював ТСК з підготовки і попередньому розгляду проєкту нової редакції Цивільного кодексу України, а також по опрацюванню та підготовці до розгляду Верховною Радою України проєкту Господарського (комерційного) кодексу України (1998).

З 1999 Голова Національної Ради з питань молодіжної політики при Президенті України.

2000—2001 Перший заступник Голови Верховної Ради України (01 лютого 2000-13 грудня 2001).

З 2001 Член фракції СДПУ(О) (з 14 грудня 2001).

2002 Народний депутат України четвертого скликання. Голова фракції СДПУ(О) (13 травня 02 — 12 червня 02)

2002—2005 Глава Адміністрації Президента України. Перебуваючи на цій посаді очолював наглядову раду Президентського, а з 2003 року Національного президентського оркестру[30].

З 2002 Голова Комісії державних нагород та геральдики (з червня 2002 р.)

З 2002 Голова Організаційного комітету з проведення Року України в Російській Федерації (з червня 2002 р.)

З 2002 Член Ради національної безпеки і оборони України (з червня 2002 р.)

З 2002 Керівник робочої групи з підготовки пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади (з червня 2002 р.)

З 2002 Заступник голови Ради з питань інформаційної політики при Президентові України (з вересня 2002 р.)

З 2002 Голова Комісії з питань забезпечення роботи міжнародних експертів з питань експорту станцій радіоелектронної розвідки «Кольчуга» (з жовтня 2002 р.)

З 2002 Голова наглядової ради Національного палацу "Україна (з листопада 2002 р.)

З 2002 Співголова Координаційної ради з підготовки та видання Національного атласу України (з грудня 2002 р.)

З 2002 Голова Організаційного комітету з проведення Року Російської Федерації в Україні (з грудня 2002 р.)

З 2003 Голова Координаційної ради з питань державної служби при Президентові України (з січня 2003 р.)

З 2003 Голова Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів до 150-річчя Східної (Кримської) війни 1853—1856 років (з липня 2003 р.)

З 2003 Голова Координаційної комісії з питань реконструкції автомобільної дороги Київ-Одеса на ділянці від Жашкова до Червонознам'янки (з липня 2003 р.)

З 2003 Голова Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів, присвячених 150-річчю від дня народження І. Я. Франка (з вересня 2003 р.)

З 2004 Голова Наглядової ради Національної академії державного управління при Президентові України (з лютого 2004 р.)

З 2008 року Голова наглядової ради громадської організації «Центр Правова Держава».

6 жовтня 2020 року обговорив при особистій зустрічі із Путіним постачання із Росії антикоронавірусної російської вакцини «Супутник 5»[31].

Партійна діяльність

З 1993 — член Партії прав людини.

У 1994 р. — разом з іншими членами ППЛ — увійшов до складу СДПУ.

З 1995 Член Центральної Ради партії СДПУ, а згодом СДПУ(О) (1995-98 рр.).

Голова комісії з питань правової реформи СДПУ (1995-96 рр.).

Член Політбюро (до 1998 р. — Правління) СДПУ(О) з січня 1995 р.

У 1996—1998 рр. — заступник голови СДПУ(О).

У 1998—2007 рр. — голова СДПУ(о).

Делегат І-ІІ з'їздів Партії прав людини, ІХ-ХХ з'їздів СДПУ(О).

4 липня 2007 року Верховний Суд України ухвалив рішення, визнавши[32], що оскаржені Медведчуком фрагменти книги «Нарцис» відповідають дійсності. Рішення збіглося в часі з проведенням з'їзду Партії регіонів наступного дня, де відбувалося голосування за виборчий список кандидатів у депутати, де за попередніми даними мав фігурувати Медведчук (при тому, що інші вагомі члени СДПУ(о) Шуфрич та Папієв таки перейшли до Партії регіонів).[33] Експерти твердили[34], що входження до списку регіоналів Віктора Медведчука, який за кілька днів залишив посаду лідера соціал-демократів[35], може стати початком повернення його у велику політику. Але Віктора Медведчука не виявилося в списках, що пізніше пояснила член політради Партії регіонів Ганна Герман[36]. Вона вважає, що робота в парламенті не цікавить колишнього голову СДПУ(О), і він «має намір зосередити свої зусилля на своїй професійній діяльності».

2 липня 2009 року Окружний адміністративний суд Києва повністю задовольнив позов Медведчука до Ющенка. Суд визнав протиправною та незаконною бездіяльність глави держави в питанні проголошення всеукраїнського референдуму щодо вступу України в НАТО та її участі в Єдиному економічному просторі разом з Росією, Казахстаном та Білоруссю, а також зобов'язав президента проголосити відповідний референдум шляхом видання указу.[37]

Заяви та політичні погляди

  • 2001 року заявив, буцімто з усіх існуючих в Україні православних юрисдикцій єдиною законною та канонічною є УПЦ МП.[38]
  • Веде пропаганду за приєднання України до Митного союзу із Росією, витрачаючи на це значні кошти.[39]
  • У червні 2005 заявив, що розцінює Дмитра Корчинського «як істинного борця за свободу і демократію в Україні».[40]
  • У червні 2019 року заявив, що негативно ставиться до більшості українців і йому все одно що вони до нього негативно ставляться.[41]

Євромайдан

Активісти Євромайдану вважають, що одним з замовників розбійного нападу на журналістку Тетяну Чорновол міг бути саме Віктор Медведчук.[42] Активісти Євромайдану організували автопробіг до будинку Віктора Медведчука, щоб оголосити йому свій протест.[43] Активісти акції називали Віктора Медведчука «лялькарем» та безпосередньо пов'язували його ім'я із усіма кривавими подіями на Євромайдані — Силовий розгін Євромайдану в Києві 30 листопада, побиття людей під час подій біля Адміністрації Президента 1 грудня та Штурм Євромайдану 11 грудня 2013 р.[43] Проте до учасників акції ніхто не вийшов й вони вишикувалися вздовж паркану і просто в нього стукали. Частина пікетувальників насідала на ворота, від чого ті зламалися.[43]

На такі дії учасників акції Віктор Медведчук відреагував того ж дня, назвавши це вандалізмом і висловив свою готовність до війни:[44]

« Їм (опозиційним лідерам) хочеться воювати? Я воювати вмію. У нас достатньо сил і можливостей, щоб відстояти наші погляди і переконання. «

У відповідь Медведчуку було зазначено, що він незаконно заволодів дачними будинками у Пущі-Водиці, на місці яких збудував свій маєток.[45] Про цей факт свідчить заява Михайла Чечетова, який на час незаконної приватизації дачних будинків Медведчуком у 2004 р. обіймав посаду голови Фонду держмайна. У своїй заяві до ДСБЕЗ МВС України від 25 серпня 2005 р. Михайло Чечетов засвідчує, що він[45]

« під адміністративним і психологічним тиском Голови Адміністрації Президента України Медведчука В.В., будучи неправомочною особою, здійснив незаконну приватизацію державного майна — дачних житлових будиночків N15 і N38 будинку відпочинку «Пуща-Водиця» Адміністрації Президента України на користь ЗАТ футбольний клуб «Динамо Київ». «

Віктор Медведчук був одним із акціонерів ФК «Динамо».[46]

Того ж дня Медведчук намагався спростувати цю інформацію, а його адвокат почав вимагати від Української правди опублікувати спростування.[46] Проте Віктор Медведчук не надав документів, які підтверджують правдивість його слів, тому газета стверджує, що не може спростувати цю опубліковану інформацію.[46]

Санкції

Країни, де Медведчук під санкціями

Українські

В лютому 2021 року на Медведчука, його дружини Оксани Марченко, його соратника Тараса Козака та його дружини було введено санкції РНБО за продаж нафтопродуктів терористичним організаціям Л/ДНР[10][47][48]. Іншим рішенням РНБО дало доручення повернути до державної власності так звану «трубу Медведчука», нафтопродуктопровід «Самара — Західний напрямок». Територією України проходить 1433 км трубопроводу, яким володіють білоруський бізнесмен Микола Воробей і громадянин Німеччини Анатолій Шефер (через компанію «ПрикарпатЗахідтранс»)[49][50].

Міжнародні

17 березня 2014 року США ввели персональні санкції проти переліку осіб, які загрожують миру, безпеці, стабільності, суверенітету та територіальній цілісності України, та за підрив демократичних інститутів і процесів в Україні. У цьому списку осіб знаходиться і Віктор Медведчук. Він звинувачується урядом США в наданні суттєвої фінансової, матеріальної та технологічної підтримки Януковичу, і в тому, що він є одним із лідерів організації Український вибір, члени якої займаються діями чи політикою, які підривають демократичні процеси або установи в Україні та загрожують миру, безпеці, стабільності, суверенітету та територіальній цілісності України[51].

Співпраця з терористичними організаціями і посередництво

23 червня 2014 року, відповідно до звіту ОБСЄ, представляв на переговорах терористичні організації ДНР і ЛНР[52]. Офіційний представник України інформацію щодо ролі Медведчука в переговорному процесі коментувати відмовився.[53]

З перших днів війни з Росією Медведчук неодноразово заявляв про своє бажання врегулювати цей конфлікт мирним шляхом, почати «широкий діалог між Києвом і Донбасом», щоправда, не згадуючи про ініціатора військових дій — Російську Федерацію..

З травня 2014 року Медведчук і Нестор Шуфрич вели переговори з представниками терористичних організацій ЛНР і ДНР щодо припинення ними військових дій на Донбасі.[54] В результаті вдалося досягти угоди про «початок діалогу» між Тристоронньою контактною групою (до якої входять представники ОБСЄ, України та Росії) і ДНР з ЛНР.

23 і 27 червня було домовлено про запровадження режиму припинення вогню,[55][56] який за фактом неодноразово порушувався терористами і тому фактично заважав ЗСУ звільняти території і оборонятись.[57]

У червні 2014 року федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель запропонувала призначити Медведчука посередником для забезпечення діяльності Тристоронньої контактної групи.[58]

З 20 грудня 2014 року Медведчук займається питанням обміну заручниками, що утримуються терористами, із полоненими терористами, затриманими українськими військовими. За розпорядженням керівництва СБУ Медведчука призначено спецпредставником для переговорів щодо врегулювання ситуації в зоні АТО в Мінську.[59]

З травня 2015 року входить до складу в рамках підгрупи з гуманітарних питань Тристоронньої групи здійснює обмін полоненими. Спільно з місією Червоного Хреста в Україні займається пошуком зниклих осіб. З грудня 2014 року до початку листопада 2016 року терористами було звільнено 403 особи.[60]

Антидержавна антиукраїнська таємна провокаційна діяльність

18 липня 2017 року у Криму таємно зустрічався з президентом Росії Володимиром Путіним та обговорював питання, зміст яких недоступний широкій громадськості України[61],[62].

У березні 2018 року афільовані до нього особи були затримані за Справою Рубана — Савченко.[63][64][65]

На початку 2019 року стало відомо, що Віктор Медвечук був внесений у базу сайту «Миротворець»[66].

У березні 2020 року зустрічався із президентом Росії Володимиром Путіним[67]. 6 жовтня у Ново-Огарьово 2020 року зустрівся із Путіним. «Дуже раді, що в Україні є такі політичні сили, які чесно і відкрито висловлюють свою позицію. Росія — за вибудовування російсько-українських відносин», — сказав президент РФ.[31]

Монополізація ринку природного газу

У лютому 2017 року журналісти телепрограми «Схеми» виявили, що Служба безпеки України заблокувала роботу 16-м традиційним компаніям-імпортерам зрідженого газу в Україні під приводом причетності до терористичних організацій на Сході України. Натомість на ринок ввійшли чотири нові компанії «Глуско Україна», «Креатив Трейдинг», Wexler Global LP (Велика Британія) і Gikka Limited (Британські Виргінські острова), що пов'язані з кумом Володимира Путіна Медведчуком[68].

Спектр висловлювань

  • Володимир Путін: У Медведчука є свої власні переконання. Я вважаю, що він український націоналіст. Хоч йому і не подобається таке визначення, він вважає себе освіченим патріотом України.[69]
  • Вахтанг Кіпіані: Медведчук — це ворог моєї країни, вбивця і минулого, і майбутнього.[70]

Рівень довіри

Результати опитування Київського міжнародного інституту соціології, яке було проведене з 25 червня по 7 липня 2019 року показала, що Медведчук викликав негативні емоції у 55,8 % опитаних, 19 % респондентів відповіли, що ставляться до нього позитивно, 18,5 % — нейтрально[71].

Сам Медведчук сказав, що негативно ставиться до більшості українців, тож не бачить необхідності міняти, додавши, що 60 % українців вважають Росію агресором, тоді як він думає інакше[72].

Нагороди

  • 1992 — Заслужений юрист України[73]
  • 1996 — Почесна відзнака Президента України[74]
  • 1998 — орден «За заслуги» ІІ ступеня[75]
  • 2000 — орден «За заслуги» І ступеня — повний кавалер ордена «За заслуги»[73]
  • 2004 — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня[76]

Особисте життя

  • Оксана Марченко (нар. 28 квітня 1973) — дружина (з 2003) і мати сина (нар. 1997) від іншого та спільної доньки. Телеведуча.
  • Дарина Медведчук (нар. травня 

Див. також

  • Клан Путіна
  • Козак Тарас Романович
  • Нісан Мойсеєв
  • Прикарпатзахідтранс
  • Glusco
  • Задушене відродження
  • Русифікація України
  • Етноцид

Примітки

  1. ↑ Політрада
  2. ↑ Биржевой лидер. Энциклопедия. Медведчук Виктор Владимирович
  3. ↑ Интересные истории об известных личностях. ВИКТОР ВЛАДИМИРОВИЧ МЕДВЕДЧУК: БИОГРАФИЯ
  4. ↑ Люди. Виктор Медведчук.Viktor Medvedchyk
  5. ↑ Роль Медведчука у справі Стуса: адвокат чи другий прокурор – "Машина часу". 5 канал (uk). Процитовано 2021-02-22. 
  6. ↑ Стус без захисту: ведмежа послуга Медведчука. www.pravda.com.ua. Процитовано 2021-02-22. 
  7. ↑ У Путіна є до мене довіра: Медведчук розповів, як став кумом очільника Кремля. nv.ua. Процитовано 2019-07-12. 
  8. ↑ Елітні будинки Медведчука: скільки прихованих маєтків та компаній має кум Путіна. 24 Канал. Процитовано 2019-07-12. 
  9. ↑ Медведчук і Марченко помінялися місцями. ТаблоID. Процитовано 2019-07-12. 
  10. ↑ а б РНБО запровадила санкції проти Медведчука за фінансування тероризму – Данілов. Детектор медіа. Процитовано 19 лютого 2021. 
  11. ↑ Мінюст України: Реєстр громадських об'єднань. Архів оригіналу за 27 січень 2016. Процитовано 21 квітень 2019. 
  12. ↑ Журналісти зібрали активи Медведчука, що не потрапили в його декларацію. Bihus.Info. 2020-09-16. Процитовано 2020-09-23. 
  13. ↑ а б Дмитро Чобіт. З ранньої біографії Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine. // Нарцис або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука. / Післямова Є. Сверстюка. — Київ — Броди: «Просвіта». — 2001.
  14. ↑ Верховний суд визнав, що КДБ довіряло Медведчуку
  15. ↑ а б в г д Дмитро Чобіт. Кримінальний доброволець // Нарцис або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука. / Післямова Є. Сверстюка. — Київ — Броди: «Просвіта». — 2001.
  16. ↑ Список внутрішньої агентури КДБ УРСР
  17. ↑ Юрій Литвин. Останнє слово підсудного.— Сучасність.— 1981.— Ч. 1 (241).— С. 119.
  18. ↑ Адвокат Василя Стуса. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 3 жовтня 2005. 
  19. ↑ «Хроника текущих событий», № 58, Москва, Самвидав, 1980. — С.74—78
  20. ↑ Стус без шансу на захист: ведмежа послуга Медведчука, 23 серпня 2016, Українська Правда
  21. ↑ Адвокат Медведчук лив на мене більше бруду, ніж прокурор – дисидент Кунцевич. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-09-02. 
  22. ↑ Інтерв'ю Брюханова — «Факти», 18 жовтня 2000
  23. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. 
  24. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. 
  25. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. 
  26. ↑ Про організацію роботи з підготовки законопроектів про вне... | від 03.10.2002 № 895/2002. zakon3.rada.gov.ua. Процитовано 2016-12-28. 
  27. ↑ Вахтанг Кіпіані (2003-09-04). АдвоКАТИ й ЖЕРТВА. Українська Правда. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-01-25. 
  28. ↑ Дмитро Чобіт. «Нарцис, або штрих до політичного портрету Віктора Медведчука». Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 3 жовтня 2005. 
  29. ↑ Виктор медведчук. глава администрации президента украины - Читаем - Курьер - Всеукраинская Интернет-газета. courier.com.ua. Процитовано 2017-02-01. 
  30. ↑ Положення про Президентський оркестр, п.10 щодо наглядової ради оркестру, яку очолює Глава Адміністрації Президента України
  31. ↑ а б Путин встретился с Виктором Медведчуком. lenta.ru. Процитовано 2020-10-06. 
  32. ↑ Верховний суд визнав, що КДБ довіряло Медведчуку Правда про Медведчука // Корреспондент.net, 03.08.2007
  33. ↑ Медведчук, Шуфрич та Папієв в'їдуть в Раду на плечах Януковича? // Expres.ua, 27.07.2007.
  34. ↑ http://www.bbc.co.uk/ukrainian/domestic/story/2007/07/070731_regions_list_ak.shtml Партія регіонів узгодила список на вибори
  35. ↑ http://iplus.com.ua/bin/article.php?article_id=3944 Архівовано 28 вересень 2007 у Wayback Machine. Медведчук більше не голова СДПУ(о)
  36. ↑ http://www.unian.net/ukr/news/news-206320.html Чому в списку Партії регіонів немає Медведчука
  37. ↑ Ющенка зобов'язали оголосити референдум по НАТО і ЄЕП. Архів оригіналу за 12 липень 2009. Процитовано 9 липень 2009. 
  38. ↑ Інформаційний вісник. Під загальною редакцією В. Анісімова. Випуск № 4-6. К.: Прес-служба УПЦ, 2002. — с. 58
  39. ↑ У рамках передвиборчої кампанії по виборах Президента України 2014 року рекламні білборди з відповідним текстом розміщені по всій Україні.[джерело?]
  40. ↑ Медведчук: Ющенко сам нацькував на себе Корчинського // ІА «Вголос», 22.06.2005.
  41. ↑ Медведчук зізнався, що не любить українців. https://ukr.lb.ua/. Лівий берег. 2019-06-19. Процитовано 19 червня 2019. 
  42. ↑ Замовником нападу на Чорновол міг бути Медведчук і ще дехто Українська правда, 28 грудня 2013 р.
  43. ↑ а б в Автомайдан приїхав до Медведчука і зламав йому паркан Українська правда, 29 грудня 2013 р.
  44. ↑ Медведчук — Майдану: Хочете воювати? Я вмію Українська правда, 29 грудня 2013 р.
  45. ↑ а б Медведчука просять розповісти про приватизацію під свій палац Українська правда, 30 грудня 2013 р.
  46. ↑ а б в Медведчук заперечує незаконну приватизацію Українська правда, 30 грудня 2013 р.
  47. ↑ Зеленський сьогодні скликає засідання РНБО: що відомо. РБК-Украина (ru). Процитовано 2021-02-20. 
  48. ↑ РНБО може ввести санкції проти "бізнесу Медведчука". РБК-Украина (ru). Процитовано 2021-02-20. 
  49. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №66/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2021-02-21. 
  50. ↑ РНБО ввів санкції проти Медведчука і Марченко: що це означає. РБК-Украина (ru). Процитовано 2021-02-21. 
  51. ↑ The White House, Office of the Press Secretary, March 17, 2014. Архів оригіналу за березень 18, 2014. Процитовано березень 18, 2014. 
  52. ↑ Звіт ОБСЄ: Медведчук на переговорах представляв ДНР і ЛНР
  53. ↑ Медведчук и Шуфрич не представляли Украину на переговорах з терористами — Чалый (рос.)
  54. ↑ Шуфрич рассказал, кто уполномочил Медведчука вести переговоры в Донецке. http://www.unian.net/. 25.06.2014. 
  55. ↑ "Мы договорились о двустороннем прекращении огня до 10 утра 27 июня", – заявил Кучма на брифинге по окончании встречи. 112.ua. 23.06.2014. 
  56. ↑ Боевики "ДНР" готовы прекратить огонь до 30 июня. http://www.segodnya.ua/. 27.06.2014. 
  57. ↑ ОБСЄ фіксує значне порушення режиму припинення вогню на Донбасі – найбільше цього року. zik.ua (ua). Процитовано 2017-01-23. 
  58. ↑ Меркель по итогам четырехсторонней телеконференции с президентами Украины, Росси и Франции предложила поддержать три совместных шага.. http://zn.ua/. 25.06.2014. 
  59. ↑ СБУ призначила Медведчука спецпредставником на переговорах у Мінську, - АП. ipress.ua. 31.01.2015. 
  60. ↑ Ірина Геращенко розповіла про місію Медведчука в переговорному процесі. ua.112.ua. 20.06.2016. 
  61. ↑ Путин в Крыму встречался с лидером «Украиснкого выбора» /РБК-RU, 24.08.2017/
  62. ↑ В Крыму Путин тайно встречался с Медведчуком /События Крыма, 25.08.2017/
  63. ↑ Глава СБУ: Рубан пов'язаний із "Українським вибором" Медведчука. https://www.ukrinform.ua/. Укрінформ. 2018-03-09. Процитовано 13 березня 2018. 
  64. ↑ Олег Романчук (2018-03-21). Рубан, Савченко і Ко: "Трест", який луснув. https://www.pravda.com.ua/. Українська правда. Процитовано 23 березня 2018. 
  65. ↑ Рубан зі зброєю: хто і як бачить затримання «протеже Медведчука» в зоні АТО. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». 2018-03-09. Процитовано 23 березня 2018. 
  66. ↑ Медведчука внесли в черный список "Миротворца". Дім Новин (ru-RU). Процитовано 2019-02-10. 
  67. ↑ Путин оценил идею встречи парламентариев «нормандской четверки». lenta.ru. Процитовано 2020-10-06. 
  68. ↑ Деятельность традиционных 16 импортеров сжиженного газа заблокирована СБУ (рос.)
  69. ↑ Путін назвав Медведчука «українським націоналістом» // Євген Кізілов, Українська правда, четвер, 15 червня 2017, 13:27
  70. ↑ Журналісти масово залишають телеканал ZIK через зміну власника // Дзеркало тижня, 14 червня 2019, 23:46; Вахтанг Кіпіані, facebook, п'ятниця, 14 червня 2019, 17:49
  71. ↑ Зеленський — лідер симпатій українців, Порошенко очолює антирейтинг — КМІС
  72. ↑ Медведчук заявив, що негативно ставиться до більшості українців
  73. ↑ а б Офіційний сайт Вищої ради юстиції України. Медведчук Віктор Володимирович.
  74. ↑ Указ Президента України № 753/96 від 22 серпня 1996 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  75. ↑ Указ Президента України № 1116/98 від 7 жовтня 1998 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“»
  76. ↑ Указ Президента України № 874/2004 від 7 серпня 2004 року «Про нагородження В. Медведчука орденом князя Ярослава Мудрого»
  77. ↑ Дружина Медведчука розповіла, чому Путін став їхнім кумом. Gazeta.ua. 2007-11-12. Процитовано 28 грудня 2015. 
  78. ↑ Ірина Салій, Юрій Ніколов (2015-10-16). Путін не рятує Медведчука від судів. Наші гроші. Процитовано 2016-01-04. 
  79. ↑ Медведчук і Марченко помінялися місцями — ТаблоID, 11.11.2007.
  80. ↑ Yacht Royal Romance, owned by Ukrainian oligarch Viktor Medvedchuk
  81. ↑ The Private Jet Owners Register — Russian Jet Owners
  82. ↑ Літаку Медведчука під час карантину дозволили 16 разів літати між Києвом і Ужгородом в умовах «закритого неба» – «Схеми», Радіо Свобода, 25 червня 2020

Література

  • Л. В. Губерський. Медведчук Віктор Володимирович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Медведчук Віктор Володимирович // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. — С. 266. — ISBN 978-966-937-233-8.

Посилання

  • Дмитро Чобіт. НАРЦИС. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука
  • Верховний суд визнав, що КДБ довіряло Медведчуку
  • Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
  • АдвоКАТИ й ЖЕРТВА
  • «Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?» Вахтанг Кіпіані // Історична правда, 03 квітня 2012
  • Кость Бондаренко. О ставке Путина на Медведчука
  • Виктор Медведчук. Первый кум Содружества: Виктор Медведчук стремится быть не президентом Украины, а российским наместником в нашей стране.
  • Медведчук був безпосередньо причетний до справи Гонгадзе, – Валерій Івасюк. https://zik.ua/. ZIK. 2018-01-05. Процитовано 23 березня 2018. 
  • CC BY-SA 3.0
  • Terms of Service