Юрій Хмельницький | |
---|---|
Kniążę Sarmacyi, Małej Rossyi i Ukrainy, wódz wojsk zaporoskich | |
![]() | |
Гетьман України | |
Правління | Перше:IV-IX 1657p. Друге:1659-1663p. Третє:1677-1681p. |
Обрання | 11 вересня 1659 |
Попередник | Іван Виговський |
Наступник | Павло Тетеря |
Інші титули | Шляхтич |
Біографічні дані | |
Імена | Георгій |
Народження |
бл.1641 Чигирин, нині Черкаська область, Україна |
Смерть |
1685 (?)
Асфіксія |
Дружина | Марина Головаш |
Династія | Хмельницькі |
Батько | Богдан Хмельницький |
Мати | Ганна Сомко |
![]() | |
![]() | |
у Вікісховищі? |
Ю́рій Хмельни́цький (також Юрій-Гедеон Венжик Хмельницький[1], Ю́рій Хмельниче́нко (бл. 1641, м. Чигирин, нині Черкаська область, Україна — 1685 (?)) — військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини (1659-1663). Князь України у васалітеті Османської імперії (1677-1681). Представник козацького роду Хмельницьких. Другий син Богдана Хмельницького.
Народився близько 1641 року в м. Чигирині (нині Черкаська область, Україна, тоді Київське воєводство, Річ Посполита).
Навчався в Київському колегіумі[2]. Волею свого батька намічений на гетьманство, втім на Чигиринській нараді 27 серпня 1657 року гетьманом було обрано Івана Виговського[3].
Після відходу Івана Виговського на Козацькій раді в Германівці на Київщині 11 вересня 1659 року гетьманом України обрано Юрія Хмельницького. Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь Олексій Трубецькой примусили Юрія Хмельницького укласти 17 жовтня 1659 року Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право Московії призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України.
Цей договір викликав загальне обурення, і коли в 1660 році московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Річчю Посполитою зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на бік Речі Посполитої, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.
Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Річчю Посполитою так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Річчю Посполитою й гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий військами Григорія Ромадановського, що переважали за кількістю, і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. За підтримкою Москви у 1660 році наказним гетьманом Лівобережжя, яке перебувало під контролем Московського царства гетьманом обрано Якима Сомка, який гетьманував до 1663 року. В 1663 році московити видали гетьмана Якима Сомка новому гетьману Івану Брюховецькому, який його стратив.
1663 року склав булаву й постригся в ченці Трахтемирівського (Зарубинецького) монастиря (або 13 січня 1663 року Новоскитського монастиря під Чигирином[4]), взяв ім'я Гедеон, перебував в Корсунському монастирі.
У 1664 році військо Речі Посполитої під командуванням Стефана Чарнецького (наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родинної гробниці) сплюндрувало Суботів. Також під його супроводом Київський митрополит та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667 (або січня 1665) року. Після звільнення (1667) жив в Уманському монастирі.
29 листопада 1665 року підписав у Варшаві з митрополитом Йосифом Тукальським присягу на вірність королю та Речі Посполитій[5].
У січні 1668 року брав участь у Генеральній раді Війська Запорозького, де підтримав орієнтацію Петра Дорошенка на османський протекторат. У своєму виступі на раді заявив: «Батьківські всі скарби відкопаю і татарам плату дам, тільки б під рукою великого государя і королівської величності не бути». Однак через кілька місяців Хмельницький підтримав його суперника Михайла Ханенка.
1669 року взятий в битві в полон білогородськими татарами, був відправлений у Білгород, а потім за рішенням гетьмана Петра Дорошенка в Константинополь, де перебував в замку Сім Веж. Одного разу він намагався втекти на волю, але був знятий з високого муру, покараний киями та прикутий до стіни в'язниці. Перебував там до 1678 року. В інтересах султана звільнений з ув'язнення, проголошений гетьманом і посланий з пашою Ібрагімом під Чигирин проти московського князя Ромадановського. Після того як османи повернулись назад, Юрій Хмельницький з військом завоював декілька українських міст.
1670 року (за іншими джерелами 1673 року) Юрія захопили кримські татари й відправили до Константинополя. За посередництвом французького посла, Шарль-Марі-Франсуа Олів'є (маркіза де Ноінтель), османський уряд намагався використати Хмельницького для закріплення свого володіння на Правобережній Україні.
1677 року був звільнений султаном з в'язниці та прибув в Україну весною 1677 року разом з османською армією під командуванням Ібрагіма-Шайтана для агітації серед козаків, людності. Його універсали не виконувались, османський напад на Чигирин був невдалим — тільки наступного року їх війська під командуванням великого візира зробили це, зруйнували місто. Відходячи, візир наказав «пацифікувати» Україну; Юрій Хмельницький вирушив вздовж Дніпра на північ, зруйнував Канів, Черкаси, Корсунь, Стеблів та інші міста. Й. Галатовський даремно совістив його, вимагав повернутись до монастиря. Помічником його був син Павла Яненка-Хмельницького, якого звали «Яненченком»[6].
У зверненні до народу титулував себе «Князем сарматським і вождем Війська Запорозького» — «званням», наданим султаном; його столицею був Немирів; його сторожу становили татари та представники кількох інших народів. Війська під проводом Юрія Хмельницького в 1678 році зруйнували Богуслав, населення міста було віддане у ясир його союзникам — османам.
У 1678-1679 роках хотів за допомогою османського і татарського війська приєднати Лівобережжя, однак йому не вдалося створити міцної влади. Південне Правобережжя щораз більше знелюднювалося, люди втікали за Дніпро.
В 1930-х роках Кордуба Мирон в статті до Польського біографічного словника про нього стверджував, що хворів на епілепсією, що негативно відбилось на його вчинках. Зокрема, не перебирав засобами під час відбирання майна, грошей у багатих, покарав смертю трьох полковників (а Яненченко врятувався втечею до Львова). В 1681 році уряд Порти відкликав його до Стамбула. М. Кордуба дотримувався думки про «апокрифічність» інформації про його задушення в Кам'янці-Подільському, підтримувану А. Роллє, В. Антоновичем, Равітою-Ґавронським яка опиралась на звістці одного вірменина[6].
Про долю Юрія Хмельницького писав Г. Кониський, що 1681 року його заслали в один з грецьких монастирів на острові, що в Егейському морі.
За іншою версією Юрій Хмельницький знайшов останній притулок на острові Мальта в одному з тамтешніх монастирів, де й закінчилось його гетьманування.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: |
Попередник Іван Виговський |
![]() |
Гетьман України 1659-1660 |
![]() |
Наступник Петро Дорошенко |
Попередник Земля знаходилась в складі єдиної Гетьманщини |
![]() |
Гетьман Правобережної України 1660-1663 |
![]() |
Наступник Павло Тетеря |
Попередник Петро Дорошенко |
![]() |
Гетьман Ханської України 1677-1681 |
![]() |
Наступник Георге Дука |